Журналіст газети «Новий день» та керівник громадської організації «Європростір» Олег Батурін був викрадений російськими військовими 12 березня поблизу місцевої автостанції. В полоні у окупантів він провів 8 днів. Інтервью з Батуріним на своїй сторінці у Facebook опублікував його близький друг Іван Антипенко та видання The Kyiv Independent.
Олег мешкає у Каховці. Він багато років висвітлює життя у громаді та сусідніх містечках: Нова Каховка, Таврійськ, Берислав та інших. У фокусі його матеріалів – діяльність місцевих органів влади від голів громад до чиновників і політичних партій, місцевих еліт, громадських організацій, окремі з яких часто ставали об’єктами критики.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Олег активно описував події, пов’язані з війною. Відкрито говорив про злочини окупантів: вбивства цивільних, мародерство, викрадення людей.
Більше тижня каховського журналіста незаконно утримували представники російської ФСБ, відпустивши 20 березня. Йому влаштовували допити. Найбільше окупаційні сили цікавилися організаторами проукраїнських мітингів у Херсонській області.
– Олеже, опиши будь ласка, що відбувалося в день твого затримання 12 березня?
– Вдень 12 березня з невідомого номера мені зателефонував Сергій Цигіпа (активіст із Нової Каховки – Ред.). Наступного дня я зрозумів, що в момент, коли він мені дзвонив, його вже схопили. Забігаючи наперед, скажу, що, можливо, я міг відчути небезпеку, проаналізувати ситуацію, зрозуміти, що це пастка. Але це вже сталося. І якщо б мене не спіймали тоді, спіймали б іншого разу. Цигіпа запропонував зустрітися в районі автостанції о 17:00. Про конкретну мету зустрічі не сказав.
Коли я підійшов, побачив бус, який, як я потім зрозумів, був викрадений у депутата Таврійської міської ради. З буса вилетіли «коршуни», мені вони були чимось схожі на «зелених чоловічків» із Криму. Вони накинулись на мене: «стоять, лицом вниз, на колени». Запитали документи, телефон. Але в мене їх з собою не було. Потім одягли наручники і закинули в бус. Кинули на підлогу. Один став ногою на спину, придавили прикладом автомата. Мене привезли в будівлю Новокаховської міської ради, де влаштували допит.
– Як це відбувалося? Про що тебе питали?
– Зараз я не можу говорити всі подробиці, але там відбувалося страшне. Скажу так, що все було в брутальній формі, були різні методи впливу. Добре, що я був у товстій теплій куртці, яка пом’якшувала удари. Зі мною було кілька людей, яких теж пресували.
Протягом цих днів мені неодноразово погрожували, в тому числі вбивством. Якщо узагальнити, то їх цікавило, хто організовує мітинги в Каховці, Новій Каховці, в Херсоні. В цей час я нічого не бачив, постійно був із похиленою головою.
Після першого допиту нас привезли до приміщення Новокаховського відділу поліції, де був обшук, погрози тощо. Потім відвели в сусіднє приміщення і прикували наручниками до батареї, де я був приблизно з 20:00 до 9:00 13 березня. Без їжі, в дуже холодному приміщенні. Сильно опухли руки від наручників.
Вранці нас вивели в коридор і кудись повезли. Найстрашніше було в перший вечір і в першій половині дня в неділю. Я думав, що везуть кудись у поле просто вбивати. Але потім бачу: щось довго везуть. Зрештою, привезли в приміщення, поруч із яким було чути вибухи, багато військових, часто говорили про якогось чечена. Згодом я зрозумів, що перебуваю в Херсонській ОДА.
– Як ти це зрозумів?
– Схоже, що мене допитували в якомусь кабінеті заступника ОДА чи облради. Я звернув увагу на характерний малюнок на килимі, який є в нашій адміністрації – типу брендований символ Херсонщини. До речі, там я почув голос Цигіпи і лунало його прізвище. Його та інших затриманих допитували в різних кабінетах. Більше про Цигіпу я нічого не чув і що з ним – не знаю.
В Херсоні вперше дали сходити в туалет. І дали вдруге попити. Але з неділі я був спокійніший, бо допити відбувалися майже без погроз і фізичного тиску. Був лише психологічний тиск.
– Можеш сказати, який саме?
– Наприклад, говорили «ну что, дописался? Больше ты писать ничего не сможешь», «ты у нас на крючке, если что, мы тебя дискредитируем». Але це було вже на такому рівні, що я не сприймав дуже серйозно.
Все це на фоні якогось гулу і вибухів на вулиці. І тут цей чувак, який допитував, відчиняє вікно, йде свіже повітря. Я чую величезний мітинг і розлиту ненависть, лють, яка лунає від людей на росіян.
– Цей чоловік, який тебе допитував, якось реагував на це?
– Так. Я відчував, що він якийсь демотивований, розгублений. І він видає таку фразу: «Я, блядь, не пойму: мы их защищать пришли, а они тут, блядь, бегают со своими митингами, протестуют». Це точно був росіянин, я зрозумів це з деяких його питань про область. Я спитав, чи я в Херсоні, він підтвердив, що так. Після цього мене відвезли в слідчий ізолятор районного відділу поліції, в районі ХБК.
– Ти говорив з ними російською?
– Так. На будь які українські слова вони реагували дуже агресивно. Це було одразу зрозуміло. Там був один хлопець, який говорив українською, так вони його тільки за це вже били і змушували говорити на «понятном языке», бо не розуміли.
– Що відбувалося в ізоляторі? Які там були умови?
– По відчуттям спочатку там було небагато людей, потім він наповнився. Камери чотиримісні. Спочатку розміщували по одному, потім підселяли. Також можу сказати, що в сусідніх камерах було двоє іноземців, один із яких важко хворий. Вони не могли з ними порозумітися, бо не знали мови. Хворому намагалися вколоти якийсь антибіотик. Жодних лікарів ні до кого не допускали. Комусь валідола з водою з-під крану, комусь укол незрозумілий. Вони його російською мовою вмовляли.
Нас періодично допитували. Когось жорсткіше, когось ні. Це все були різні люди. Одні мали явний акцентом – може чеченці, може дагестанці, я не знаю. Були і якісь «донецькі», принаймні так їх називали. Знову питали про організаторів мітингів або хто веде певні телеграм-канали. Пробували залякувати. Але відчувалося, що в них або немає чітких інструкцій, або взагалі панує якийсь бардак, неорганізованість. Людей, які допитують, я не бачив. Або з похиленою головою мусив сидіти, або через віконце в дверях камери.
– Чи розумів ти, хто ще був в ізоляторі? Чи були жінки?
– Жіночих голосів я не чув. На скільки я зрозумів, інші затримані були переважно учасниками АТО.
– Коли тобі дали їжу вперше після затримання? Чим кормили?
– Вперше покормили в понеділок, 14 березня, в середині дня. Другий раз у вівторок вранці. Давали їжу одноманітну. Схоже на армійські українські пайки. Це порція в 350 грам у фольговій упаковці. Пшоняна каша з м’ясом. Давали одну або дві порції цієї каші на добу.
– Як тебе відпустили?
– Взяли відбитки пальців, сфотографували, сказали знову, що я в них на гачку. Привезли нас утрьох. Мене і ще одного хлопця – до Каховки, ще одного чоловіка – до Нової Каховки. Якихось вказівок чи спроб вербувати не було, але не факт, що це не спробують зробити пізніше. Наприкінці ще розвели руками і, наче вибачаючись, сказали, що довго не могли знайти машину, щоб відвезти нас до Каховки.
– На твою думку, яка була мета твого викрадення, допитів, незаконного утримання?
– Характер допитів і те, що вони погано між собою пов’язувались, дають підстави підозрювати, що якісь мої недоброзичливці з Каховки чи Нової Каховки, які, можливо, співпрацюють з росіянами, просто вирішили так мене провчити. В перший вечір вони чітко знали, що затримали журналіста, що я щось там пишу. Таке враження, що хтось показав на мене пальцем, а потім я потрапив у Херсон, куди звозять усіх.
