Сб. Вер 26th, 2020

Новий рік на Січі. Розповідь сучасного козака.

Насправді, традиції будь-якої етнокультурної спільноти — поняття, з одного боку, нетривкі та скороминучі, з іншого — багатовікові. Певні дійства народ продовжує повторювати упродовж століть, так, що й не встановити їх коріння, інші ж кануть в Леті, як тільки змінюються покоління. Одним з найяскравіших періодів української історії можна вважати добу козацтва — часи гетьманів, чумаків, хоругов та оселедців. І хоча з того далекого часу пройшло вже багато століть, деякі сучасні українські традиції на диво схожі з козацькими звичаями. Як саме святкували Новий рік та Різдво на Січі, кореспонденти IPC-Херсон дізнались від відомого херсонського краєзнавця Андрія Лопушинського.

— Тож почнемо з питання про дати святкування. Коли саме наступав козацький Новий рік та як він відзначався?

— Новий рік на Січі мав звичне для нас датування — перший день січня, та все ж треба зазначити, що це не було найулюбленішим зимовим святом. Козаки були народом доволі релігійним, тому Різдво, що святкувалось 25-го грудня, мало більше прихильників. Тут за 300 — 400 років майже нічого не змінилось. В переддень Різдва люди йшли до церкви, щоб потім, як тільки зійде перша вечірня зірка, сісти за столи. Вечеря була незвичайною ще й тому, що більшість тогочасних українців дотримувалось різдвяного посту. Ну а в перший вечір Різдва всі заборони відкидались та непісну їжу куштували з подвійним апетитом.
Що стосується колядок та щедрівок — то тут вони також були присутні. Та все ж таки преференцію співати різдвяні пісні мали в основному діти, тому серед козацтва ця традиція була не дуже розповсюджена.
Цікаво, що феєрверки в Україну прийшли не з Китаю, а саме з Січі. В Новорічну ніч козацькі гармати майже не стихали. Привід до канонади той самий — відлякування темних сил та, ймовірно, ворогів.

— Розповідають, що 1-го січня в Україні раніше кожного року відбувалися вибори, чи правда це?

— Це справжнісінька правда, та не на всій території України, а лише на Січі. Традиційно козаки обирали нове (ну чи то переобирали старе) керівництво саме в перший день нового року. Взимку, зрозуміло, було для цього більше часу, бо військові кампанії, як правило, не проводилися та й сільськогосподарський цикл було закінчено. Тож козаки шляхом демократичного голосування обирали собі нового отамана, писаря та інших керівників, що будуть займати свою посаду упродовж наступного року. Ця традиція, до речі, дуже схожа на римські традиції виборів консула. Можливо, Котляревський, коли писав “Енеїду”, був не таким вже й далеким від правди стосовно родичання українців та римлян.

— Ви вже згадували про святкові застілля козаків. Що саме на них споживали?

— Загалом, стіл січовика мало чим відрізнявся від столу звичайного городянина. Та були й деякі нюанси. Святковою стравою вважалась дичина. Перед Різдвом козаки кілька днів полювали, аби забезпечити себе м’ясом на свята. Звичайно, у фаворі був алкоголь, але його вживали в міру, аби будь-коли бути напоготові відбити ворога у випадку нападу. Також через те, що Січ знаходилась на перетині торгових маршрутів, у козаків часто були в наявності різноманітні делікатеси, про котрі інші українці навіть і не чули. Хурма, інжир, родзинки або навіть вже традиційні для нас зараз види цитрусів. Хоча інформації про це мало. Проте вдосталь повідомлень лишилось про любов козаків до кави. Їх сміливо можна назвати першими кавоманами на наших землях. Через тісні економічні зв’язки з Туреччиною, цього продукту на Січі було вдосталь, а також навіть з’явились особливі козацькі рецепти приготування кави. Загалом же козацька спільнота була дуже аскетичною щодо їжі. Відомо, що після зруйнування Січі московити змогли знайти серед припасів тільки муку та трохи пшона.

— Чи дарували козаки подарунки, якщо так, то які саме?

— Інформації про це, насправді, не багато. Виходячи з того що є, можна сказати що так, дарували. Проте це не були подарунки в нашому розумінні — скоріше пожертви. Як я вже зазначав, козаки були людом доволі релігійним, тому подарувати велику кількість грошей або частину своїх військових трофеїв храмові було звичайним. Є свідчення про те, наприклад, що один з козаків після вдалого походу презентував місцевому митрополиту бочку лимонного соку. Не знаю, що ченці з нею робили, але, думаю що козак сподівався таким чином замолити якісь свої гріхи.