Майже в кожній сучасній європейській країні є свій герой, з яким персоніфікують Новорічні та Різдвяні свята. Зазвичай – це антропоморфна істота, що символізує собою зиму загалом та зимову погоду зокрема. Більшість зимових духів — літні чоловіки з густою сивою бородою та червоним вбранням, що має своє, логічне пояснення.
Традиція цього зображення сягає ще дохристиянських часів. Зображення “морозного духа” дідом має також язичницьке коріння. Астрономічний рік в давнину часто порівнювався з життям людини. Весна — дитинство, літо — молодість, осінь — зрілість. Логічно, що зима з її суворою погодою сприймалась людьми як старість, кінець річного циклу та початок нового. Тому й порівнювалась вона саме з літною людиною, вкритою сивиною снігу.
Пізніше християнство, не маючи змоги подолати старі язичницькі традиції, асимілювало їх, надавши місце суворим зимовим “дідам” в пантеоні своїх святих. Ба навіть більше — християни ототожнили своїх святців з персонажами місцевих культів, що не тільки не зупинило поклоніння останнім, а й надало цим віруванням нового імпульсу. Так з’явився образ зимового Миколая, а разом з тим й традиція дарувати подарунки.
За християнською літературою народився майбутній святий у III столітті на території сучасної Туреччини. За своє життя Миколай звершив величезну кількість добрих справ, однією з яких був дарунок донькам збіднілого багатія приданого. Це й породило традицію різдвяних презентів. День Миколая, зазвичай, відзначався 19 грудня, в день смерті святого. В цю дату, за традицією, подарунками обмінювались й українці.
Хто ж такий Дід Мороз, та чому супереч традиції він приходить до дітей і дорослих в ніч на 1-ше січня? Ви здивуєтесь, та знайомому нам з дитинства Діду Морозу нема й ста років.
Хоча перша згадка про персонаж з таким ім’ям зустрічається ще в середині XIX ст., та остаточно образ дідуся Снігурки сформувався лише в 1935. Річ у тім, що Дід Мороз до Жовтневого перевороту був однією з іпостасей Святого Миколая та нероздільно асоціювався з релігійними святами. “Войовничі безбожники” (як вони самі себе називали — ред.) в радянському уряді не бажали мати нічого спільного з християнським минулим, тому й бородатий стариган потрапив під заборону. Табу було накладено також і на новорічну символіку, наприклад ялинку. В переддень новорічних свят навіть створювались спеціальні робітничі “патрулі”, що слідкували за ідеологічно правильним настанням пролетарського Нового року. Та звичний нам Новий рік було реабілітовано в 1936 році, коли керівництво радянського союзу зрозуміло, що уявний персонаж може стати чудовим агітатором, треба тільки направити його вірне річище. Так Дід Мороз отримав партійного квитка, на реабілітованих ялинках з’явились замість казкових персонажів партійні вожді, а Новий рік став таким же комуністичним святом як і 1 травня. Святкування Різдва було офіційно заборонено, а подарунки радянські діти почали отримувати вже не 19-го чи 25-го грудня, а 1-го січня.
Тож кожен новий “морозний дух” був продуктом своєї епохи. Знайомий нам з дитинства Дід Мороз пройшов довгий шлях від язичницького ідола до рупора комуністичних ідей. Та історія рухається далі, всупереч перепонам. В сучасній Україні все більше людей свідомо відмовляються від Снігурки та Діда-марксиста, віддаючи перевагу давнішим, дореволюційним традиціям, та починають новий цикл нового життя зі Святим Миколаєм.
